RSS Feed
Facebook Fan Page
Twitter

Кендо

Кендо (яп. 劍道, けんどう, kendo , цуруґі но міті, «шлях меча» – сучасне японське бойове мистецтво фехтування, що походить від середньовічних самурайських технік володіння бойовим мечем. Практика кендо має давню традицію в японський культурі. В залежності від переважаючих соціальних умов епохи, кендо на різних стадіях свого розвитку практикувалося для різноманітних цілей, але завжди було тісно пов’язано з історією бойових мистецтв Японії.

Назва «кендо» була створена Товариством бойових чеснот Великої Японії (大日本武徳会), яке постало у 1895 році з метою відродити самурайські традиції і укріплювати «японський дух» серед японської молоді. Основним методом дії Товариства стали уроки фехтування на заняттях з фізкультури у школах. Стару назву «кендзюцу», яка означала «техніка меча», замінив більш широкий і глибокий термін «кендо» — «шлях меча».

На сьогодні, лише в Японії, активно практикують кендо понад п’ять мільйонів осіб. Найбільш популярні зайняття кендо в школах, університетах, на підприємствах та в поліцейських дільницях.

Кендо — це шлях формування людини через гартування законами меча.

У слові «меч» (剣, ken) закладено найголовніші ідеї кендо. Перша ідея полягає в тому, що людина, озброєна мечем, не має права на помилку і не має можливості виправити її. Відповідно, як у поєдинку, так і повсякденному житті, до всього слід ставитися серйозно. Друга ідея зводиться до того, що однакових ситуацій не буває: до кожного противника, бою, справи слід підходити з оновленим духом і запалом. Тому слово «меч» у кендо сприймається насамперед як знаряддя, що тренує дух людини.

Під «законами» (理法) розуміються три складові, які необхідні для здійснення результативного удару. Це «закон меча» (刀法), що полягає у правильному проведенні удару, «закон тіла» (身法), за яким удар повинен бути нанесений за правильної постави, і «закон серця» (心法), що означає бадьорість та енергійність духу при ударі. Тобто, «гартування законами меча» — це постійне вдосконалення своєї технічної майстерності, фізичної форми і психічного стану.

«Шлях» в кендо — це дорога вдосконалення людини, «формування» її як особистості. Стати досконалим неможливо, тому саме процес — «формування» і вдосконалення, а не результат — «сформованість» і досконалість, є одним із наріжних положень філософії цього бойового мистецтва.

Головним принципом кендо є гармонійне поєднання тіла, розуму та духу: Кі-Кен-Тай-но-Ічі. Тобто в результаті тренувань людина розвивається не тільки фізично, а й ментально.

Зайняття кендо всебічно розвивають особистості моральні та вольові якості. Зміцнюють характер шляхом зміцнення здоров’я.

Концепція кендо полягає у сприянні гармонійному поєднанні в одне ціле розуму та тіла, розвитку сильного та могутнього духу та прагненні вдосконалення в бойових мистецтвах через правильне та суворе тренування, повагу до правил поведінки та людської честі, щирому спілкуванні з іншими та постійному прагненні до самовдосконалення, оскільки це допоможе кожному любити свою країну та суспільство, сприяти розвитку культури, підтриманню миру та процвітанню серед людей;

Мистецтво кендо складається з основ (кіхон), техніки (вадза) та ката.

До основ належать: базова позиція, вміння тримати сінай (бамбуковий меч) у базовій позиції, камае (стійки), етикет, рухи та основні удари. Крім того, до основ також входить маай – вміння тримати і обирати правильну дистанцію з супротивником, субурі – вправи з сінаєм  та кірікаеші – одна з головних вправ в кендо.

Вадза, або техніки, діляться на сікаке-вадза (техніки атаки) та одзі-вадза (техніки контратаки).

Ката – це систематизована послідовність групи прийомів, які пов’язані один з одним принципами ведення бою з уявним противником чи противниками. У кендо таких ката нараховується 10. Вони виконуються в парі з опонентом, із застосуванням дерев’яних мечів бокуто або справжніх залізних мечів.
Удари в ката тільки імітуються, тобто меч зупиняється за декілька сантиметрів від цілі на безпечній відстані.
Під час практикування ката, фехтувальники виконують роль нападаючого утітаті (вчитель) і захисника сітаті (учень). Нападник завжди програє у ката, даючи змогу учню осягнути комплекс прийомів.

Поєдинок (shiai) в кендо завжди має форму двобою. Це правило діє також під час групових змагань.

В кендо використовують бамбуковий меч – сінай. Він прийшов на заміну катані (бойовому мечу) та бокуто (дерев’яному мечу), що разом зі спеціальним захисним обладнанням (богу) дозволило проводити повноцінні поєдинки абсолютно безпечно для здоров’я кендоїстів.

Сінай складається з чотирьох бамбукових смуг (таке), мотузки (цуру), шкіряних руків’я (цукаґава), наконечника (сакіґава) і зав’язки (накаюй), а також гарди (цуба) і її гумового закріплювача (цубадоме). Бамбукові смуги скріплюються з обох сторін шкіряними руків’ям і наконечником, які, у свою чергу, міцно закріплюються мотузкою. Для позначення ударної частини сіная і забезпечення доброї натяжки мотузки використовується зав’язка.

Богу – захисне обладнання, яке відтворює середньовічні обладунки японських воїнів, але являє собою їх спрощену модифікацію, виготовлену з сучасних високоякісних матеріалів.
Богу складається з декількох частин: протекторів паха та стегон (таре), протектору грудей та живота (до), захисних рукавичок (коте), захисного шолому-маски (мен).

Одяг кендоїста складається з куртки (кейкогі) чорного, синього або білого кольору, широких шаровароподібних штанів (хакама), чорного або синього кольру, а також рушника-пов’язки (тенугуі), який захищає голову й шию від натирання шоломом-маскою (мен), а очі – від поту, що стікає з чола під час поєдинку чи тренувань.

Для занять кендо вік майже не обмежений. Традиційно мінімальним віком для початку занять вважаться молодший шкільний вік від 7-8 років. Кендо можуть займатися як чоловіки, так і жінки будь-якого віку.

Ступені в кендо, згідно з офіційною класифікацією, встановленою Всеяпонською федерацією кендо, розподіляються на два типи:
Кю – учнівски ступені, із зворотною послідовністю від більшого до меншого. Розрізняють 6 кю. Проміжок між отриманням кендоїстами наступного кю складає від 3-х до 6-ти місяців.

Дан – майстерська ступінь. Данів всього вісім. Дани присвоюються в прямій послідовності (від першого до восьмого) з інтервалом від одного до п’яти років.